«Лекція директора "Асоціації сертифікованих біблійних консультантів" (Association of Certified Biblical Counselors, ACBC) Дейла Джонсона стосується не тільки навчання біблійної душеопіки, але й богослов'я загалом. Вона викриває актуальну проблему проникнення світського, гуманістичного світогляду в практику служіння та навіть в богословську освіту. Чи базується пасторська душеопіка та підготовка майбутніх пасторів на біблійній антропології, чи на ідеях, запозичених з філософії цього світу? Дейл спростовує поширені міфи, наводить історичні приклади, а головне - нагадує про незмінний авторитет та достатність Слова Божого у діагностуванні та вирішенні проблем людської душі. Ця лекція допомагає зміцнити переконання, що тільки Христос, тільки згідно Святого Письма, тільки благодаттю через віру може змінювати людей. І все це - тільки заради слави Божої!»

Заступник директора магістерської програми «Біблійна душеопіка» Андрій Мурзін.

 

 

Дэйл Джонсон

(“Threats to Biblical Counseling”, Dale Johnson)

 

"ЩО ЗАГРОЖУЄ БІБЛІЙНІЙ ДУШЕОПІЦІ?"

 

         У сьогоднішньому випуску ми поговоримо про деякі загрози для біблійної душеопіки. У занепалому світі проголошення істини зазвичай зустрічає протиборство. Слово Боже ясно попереджає, що прагнення захищати істину вимагатиме від нас постійної боротьби. Думаю, що в біблійній душеопіці нам важливо періодично оцінювати існуючі загрози. Звичайно, наша позиція не зводиться до критики, адже наша головна мета і зобов’язання – позитивне просування біблійних істин турботи про душі. Але на нас також покладено обов’язок бути постійно насторожі, помічаючи світські філософії і порожні зваблювання, про які Павло попереджав в Посланні до Колосян. Хотілося б приділити трохи часу, щоб розглянути ці загрози в загальних рисах.

            Загроза секуляризму

           По-перше, перед обличчям пропаганди і постійного поширення світської психології, ми повинні бачити в цьому просування секуляризму. Ще Джей Адамс на початку руху біблійної душеопіки дуже явно вказував на небезпеку гуманістичних ідей в психології, зокрема – в поглядах Роджерса. Аналізуючи ці ідеї та вчення, ми повинні постійно розпізнавати вплив на нас гуманізму. Тут грає роль і секуляризм. У 70-і роки ми бачили явний перехід суспільства до того, що стало називатися біологічною психіатрією. В результаті цього переходу почали формуватися психогенні теорії про те, що люди страждають від певних психологічних проблем. Також стали розвиватися біогенні теорії – про існування виражено біологічних проблем.

          Думаю, що такі погляди помилково розділяють людину, тоді як в Біблії такого поділу немає. Таке розуміння нав’язує природі людини якийсь дуалізм. Необхідно критично ставитися до цих припущень про первинні причини людських проблем. Якщо погодитися з такими висновками світської психології, які зводять всі причини проблем до психологічного або до біологічного, то ми необґрунтовано позбавляємо людину духовних ліків. Духовні засоби можуть допомогти в рішенні дуже глибоких і серйозних проблем, навіть коли вони пов’язані з фізіологічними причинами. Тому ми повинні бути обережні з цими теоріями.

          Світські підходи нав’язують нам зовсім іншу антропологію, інше розуміння людини. У секуляризмі завжди спостерігається тенденція спотворити розуміння природи людини. Головне, в чому ми повинні протистояти всім цим філософіям, пов’язаних зі світською психологією, – це не допускати перекручування біблійної антропології. І навіть всередині руху біблійної душеопіки слід остерігатися сповзання до невірного, секулярного розуміння людини. Коли світська антропологія проникає в душеопіку, тоді ми задовольняємося і світськими засобами для «полегшення» проблем. Тоді в практиці турботи про душі Біблія стає або непотрібна, або таким собі другорядним додатком.

          Ми, біблійні духовні наставники, прагнемо слідувати біблійному вченню про людину, щоб розуміти його в цілісності та в повноті. Нам потрібно визначити точку зору Біблії на те, як реагувати на різні проблеми в цьому світі, чекаючи майбутньої повноти прекрасного викуплення у Христі. Він викупить нас – і тіло, і душу – у всій повноті. Тому ми повинні остерігатися секуляризму.

            Загроза гуманізму

          По-друге, нам слід остерігатися гуманізму. Гуманізм – це надія і віра в людство, в нашу мудрість, в наші здібності, в те, що ми вважаємо власною добротою. У гуманістичній психології Карл Роджерс найбільш відомий як пропагандист цих ідей: щоб стати людиною, потрібно просто дозволити власній доброті проявитися, засяяти

         Необхідно звільнитися від всіх структур влади, авторитету, і ти розцвітеш, все більше довіряючи собі й сподіваючись на себе. Гуманізм сьогодні має очевидний вплив на церкву в безлічі різних форм. Наприклад, гуманізм проявляється, коли в церкві кажуть про самоактуалізацію, або про самооцінку, тому що в основі цієї філософії – сила власного «я».

          Небезпека тут очевидна, і церкви, схоже, починають розуміти цю небезпеку. Це стало перешкодою для виховання учнів. Це спонукає нас покладатися на плоть, замість того щоб вникати в біблійні принципи духовного зростання. Гуманізм – це пряма атака на Євангелія Ісуса Христа. В Євангелії від Луки 9:23 Ісус говорить дуже виразно: “Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною.” Ми бачимо, що зречення від власного «я» – необхідна, неодмінна частина Євангелія. Гуманізм же вчить «дозволяти своєму” я “розквітнути» і покладатися на свою плоть.

         Апостол Павло згадує в Посланні до Филип’ян 3: 3, що не можна надіятися на плоть, якщо хочеш жити по-християнськи. Це одна з причин, чому християнство виглядає настільки парадоксальним в навколишньому світі – тому що воно протилежне мисленню світської культури. Ми постійно спостерігаємо, як світська психологія пропагує гуманізм у вигляді книг про самовдосконалення, які наповнюють не тільки світські, але й християнські магазини. Необхідно пильнувати, інакше, скочуючись до гуманізму, ми в душпастирстві будемо використовувати Писання для зміцнення свого «его». Гуманізм – небезпечна людська релігія, яка, як сказав би Павло, безсила допомогти нам перемогти пожадливості плоті.

          Якщо ви не досягаєте перемоги над пожадливостями плоті силою Святого Духа – значить це не біблійна опіка насправді. Отже, необхідно остерігатися цієї загрози.

           Загроза сцієнтизму

          Третя загроза менш очевидна, і тому тим більш потрібно остерігатися сцієнтизму. Сцієнтизм – це не науковість, а використання наукоподібної термінології для пропаганди певної філософії. Приклад – міф про хімічний дисбаланс і хімічне лікування психіки. Десятиліттями наше суспільство звикло чути, що якщо у тебе депресія, якщо тобі діагностують депресію – значить у тебе якийсь хімічний дисбаланс. Тут важливо застерегти: якщо хтось вже приймає препарати – я не закликаю вас припинити їх прийом. Психотропні речовини так діють, що якщо людина їх вже приймає, то не можна припиняти їх прийом без нагляду лікаря. Це важливе застереження.

           Отже, використовуючи сцієнтизм, фармацевтичні компанії, світські психологи та психіатри пропагували міф про хімічний дисбаланс, і суспільство повірило в нього. Ніби депресія – наслідок якихось процесів в нейронах. Нам потрібно сприймати це критично, тому що навіть серед світських фахівців були твердження, які явно заперечують теорію хімічного дисбалансу і лікування. Поки я говорив в загальних рисах, але теорія хімічного дисбалансу просувалася в двох основних формах.

         Одна теорія пов’язана з депресією, заснована на гіпотезі моноаміну, або по-іншому – теорії нестачі серотоніну. Стверджується, що, якщо серотонін знижений, це викликає депресію. Інша гіпотеза пов’язана з допаміном, і передбачає, що, коли в мозку підвищений допамін, це викликає симптоми шизофренії. Такі постулати теорії хімічного дисбалансу. При цьому цікаво відзначити, що навіть світські фахівці дуже багато писали в спростування ідеї хімічного дисбалансу, особливо після виходу DSM-5 (5-е видання Довідника психічних хвороб).

         Більшість людей не мають поняття про те, що в 1984 році (мені було років 5 тоді, а зараз – 40!), Національний інститут психічного здоров’я зробив дуже чітку заяву з приводу цієї гіпотези моноаміну або теорії серотоніну, пов’язаної з депресією. Ось їх висловлювання: “Підвищення або зниження вмісту нейромедіаторів в серотонінергічній системі нашого тіла саме по собі швидше за все не пов’язане з депресією.” Можна привести цілий ряд висловлювань про це, з яких я поділюся деякими.

       Стівен Став (Steven Stahl) писав в журналі «Essential Psychopharmacology» у 2000 році: «Не існує ясних і переконливих свідчень того, що депресія пояснюється дефіцитом моноаміну [мається на увазі теорія хімічного дисбалансу, – Д. Дж.]. Тобто, не існує “реального” дефіциту моноаміну. ​​”Ви розумієте, що цитовані автори – не релігійні фанатики на зразок мене чи деяких з вас. Це фахівці, які присвятили своє життя вивченню психології і психіатрії.

         Стівен Хайман (Stephen Hyman) також стверджував: “Не існує переконливих свідчень, що порушення в системі допаміну – головна причина шизофренії.” Кеннет Кендлер (Kenneth Kendler) визнавав в журналі «Psychological Medicine» в 2005 році: “Ми полювали за великими, простими нейрохімічними поясненнями психіатричних розладів, але не знайшли їх.”

          Можливо, саму шокуючу заяву зроблено людиною на ім’я Рональд Пайес (Ronald Pies), почесним професором університету Тафтс в Бостоні. Він довгий час був редактором журналу Psychiatric Times. Ось його висловлювання від 11-го липня 2011 року: “Насправді, ідея «хімічного дисбалансу» завжди була чимось на зразок міської легенди. Її ніколи серйозно не висували справжні фахівці психіатрії. “І нещодавно в ряді своїх статей він висловлювався подібно до цього. Це цікаво, з огляду на те, що ідея хімічного дисбалансу досі залишається вельми поширеною в уявленнях звичайної публіки.

           Все це я говорю не для того, щоб засудити тих, хто вірить в свій діагноз хімічного дисбалансу, або взагалі в ці теорії. Думаю, що важливо насамперед нам самим, представникам біблійного душпастирства, прояснити для себе, що мається на увазі, коли ми говоримо про подібні хімічні теорії. У розумінні людини є таємниці, але є також і суто світські ідеї, яких ми повинні остерігатися. Навіть самі представники світського табору визнають, що їхні теорії не відповідають критеріям якісних наукових досліджень. Але ці ідеї популярні, і біблійні духовні наставники часто особливо бояться, що раптом буде знайдено якийсь біологічний фактор, який виявиться причиною психічних проблем.

         Але навіть якщо деякі людські проблеми якось і пов’язані з біологічними причинами, це ніколи не скасовує нашу духовну відповідальність в тому, як ми реагуємо на проблеми. Небезпека в тому, що ми можемо приймати деякі елементи світогляду, який нав’язує світ. Природно, що люди світу намагаються по-своєму пояснити людські проблеми – адже їхня головна філософська передумова в тому, що релігія – брехня. Немає ніякої вищої реальності, і тому ми повинні пояснювати проблеми людей в рамках матеріального світу. Нам важливо протистояти такому мисленню, твердо стоячи на достатності біблійного вчення про природу людських проблем. І важливо зосереджувати увагу на Христі як Відкупителі, що дає рішення всіх наших проблем – і тіла, і душі.

           Отже, нам потрібна пильність, щоб розпізнавати настільки поширену пропаганду сцієнтизму. Якщо у вас є питання, напишіть мені, і я можу вислати вам бібліографію, посилання на матеріали світських фахівців, які обговорюють ці проблеми і питання.

             Загроза, пов’язана з богословською освітою

          Загрозу біблійного душпастирства представляє також і богословська освіта. Ви скажете: “Що ж поганого в богословській освіті?!” На жаль, доводиться визнати, що історично богословська освіта була небезпечною тим, що в наших навчальних закладах вчителі та наставники майбутніх пастирів і лідерів церкви викладають не справжнє пастирське богослов’я.

           З 1920-х по 1940-і роки стався перелом, після чого типовою моделлю стало викладання пасторського піклування і консультування на базі кафедр психології релігії. Церква перетворилася щось на кшталт бізнесу, а пастор почав керувати цим бізнесом як виконавчий директор, і пасторство стало професією. Змінювався зміст пасторського богослов’я, все більше формуючи розуміння пасторства як професії. Пастор став професійним проповідником, також керуючи адміністрацією та господарством церкви, а його душпастирські обов’язки відійшли на другий план. Можна простежити, як відбувалася спеціалізація різних напрямків освіти, пов’язаних з душпастирства. У 1930-ті і особливо в 40-і роки ми чітко бачимо, як психологія стає головним авторитетом, з позицій якого тепер навчають і готують майбутніх вчителів і майбутніх консультантів навіть в церкві.

           У підсумку ми бачимо поділ системи навчання і підготовки пасторів. З одного боку, їх навчають грецькій і івриту (і слава Богу за це!). Їх вчать дослідженню Нового і Старого заповітів, вчать проповідувати, вчать дечому про функції церкви, але за останні 90 років ми багато в чому не змогли навчити їх істинного пасторського богослов’я.

           Ми не дали їм справжнє пасторське богослов’я, яке включало б вміння служителів не тільки публічно пропагувати Біблію, але також і доносити Слово в індивідуальному служінні. Найчастіше я чую скарги випускників семінарій, які приступили до служіння, на те, як сильно їм не вистачає знань і умінь в душпастирстві. Вони відчувають свою нездатність служити людям, у яких є проблеми, і тому змушені постійно звертатися до світських психотерапевтів і відсилати свою паству до них.

          Одна з моїх цілей, про яку ви могли б молитися разом зі мною, – щоб ми знову змогли побачити в богословській освіті рух – пробудження, якщо хочете – за біблійну підготовку пастирів до церковної турботи про душі. Церкві дана певна відповідальність: під керівництвом пастирів, які є спів-пастирями Самого Христа, застосовувати Слово Боже до стражденних індивідуально, а не поступатися секуляризму, гуманізму і сциентизму, який виходить від світської психології. Надсилаючи людей з проблемами до світських «фахівців», ми можемо, не бажаючи того, віддаляти їх від церкви. Я молюся про те, щоб ми знову побачили пастирів, підготовлених до служіння Слова в двох напрямках: переконливо проповідувати Писання в зібраннях вірячи в авторитет і достатність Біблії для вирішення людських проблем, а також в особистому душпастирстві, старанно застосовуючи Слово в повсякденному служінні стражденним.

           У цьому процесі богословська освіта грає ключову роль, тому що світогляд пастора часто формується в залежності від того, яку семінарію він вибрав. Тут впливають на його підхід до пасторства, коли він буде служити в церкві. Так що, це ключова сфера, якій ми повинні приділяти увагу і дуже піклуватися про неї.

           Є й інші небезпеки, які нам необхідно постійно усвідомлювати, але про які сьогодні ми не встигнемо поговорити. Але думаю, що позначені чотири сфери вже дають нам конкретний напрям, на якому потрібно фокусуватися. Це повинно спонукати нас дотримуватися Святого Письма, стежити, щоб ми не скочувалися до світської антропології, розуміння людини, щоб ми не зверталися до авторитету будь-якої іншої філософії. Бог дав нам пояснення нашої природи. Він створив нас, а також відкрив нам розуміння, хто ми є, в чому ми перш за все маємо потребу, і як ми можемо відновити зруйноване в нас. Я переконаний, нам зараз дуже важливо відновити біблійне опікування на фундаменті прекрасного і авторитетного Божого Слова, якого достатньо для вирішення проблем, з якими люди стикаються в повсякденному житті.

Дейл Джонсон

(“Threats to Biblical Counseling”, Dale Johnson)

Переклад виконаний з дозволу Асоціації сертифікованих біблійних духовних наставників (Association of Certified Biblical Counselors, ACBC). Відповідальність за якість перекладу несе перекладач.

Заступник директора магістерської програми «Біблійна душеопіка» Андрій Мурзін.

Copyright © 2019 Association of Certified Biblical Counselors.

Всі права належать Асоціації сертифікованих біблійних духовних наставників. Копіювання, поширення або переклад без попереднього письмового дозволу АСВС заборонені.

Переклав на українську Анатолій Якобчук